Інфекційні захворювання

СНІД – хвороба ХХІ століття

   У 1976 році в США, де порівняно добре розвинута медицина, уважні лікарі виявили невідому на той час хворобу. Без видимої  причини хворі втрачали природний захист проти мікробів – імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.
   Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи у вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались – їх Бог покарав, та й заспокоїлися, горді чистотою власної моралі.

   Однак пізніше виявили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з’являлося нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималася підвищена температура. Надмірно пітніли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час відступити, але невдовзі починалися різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалося запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивалися специфічні червонувато-сині пухлини – Саркома КапОші. І ніяке лікування не допомагало. Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє у крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром під електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має насправді жахливі властивості (мал. 33). З кров’яної клітини, яка в нормі вбиває мікроби (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує такі ж віруси за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. У крові немає кому рятувати від мікробів. Це і є імунодефіцит – найстрашніший з усіх дефіцитів. Це – смерть під назвою "синдром набутого імунодефіциту” (СНІД).
    Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує у кров’яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.
   Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Але, оскільки ВІЛ передається із крові в кров, то біда починається, коли кров, сперма, виділення із статевих органів, молоко хворої мами, слина і навіть сльози (все, куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно переливати неперевірену кров, користуватися нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла (мал. 34). Від хворої мами в 50 % внутрішньоутробно інфікуються діти. Але в 60 % хвороба починається після звичайного сексу з хворою людиною. Навіть, на перший погляд, у мало сумнівних випадках (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше мати розумну голову і знати, з ким маєш справу.

Малюнок 34

   Оскільки умови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості не може бути ні в кого.
   Практично вся проблема полягає в тому, щоб своєчасно виявити в собі наявність ВІЛ та мати совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тим, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє лихо, шанувати здоровий спосіб життя і тим самим не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.
   З кожним роком кількість хворих на СНІД зростає. Це пов’язане у першу чергу з погіршенням економічних умов у державі, збільшенням людей, яких відносять до групи ризику (наркомани, гомосексуали, люди, які живуть нерозбірливим статевим життям), погіршенням медичного обслуговування населення (нестерильні інструменти, не досить якісна робота по переливанню крові тощо).
   Все це зумовлює щорічне зростання в Україні кількості хворих на СНІД людей на сотні і тисячі.
  На сьогоднішній день існує багато медичних препаратів, які частково можуть протистояти цій страшній недузі. Є серед них й українські препарати, які всесвітньо відомі – “Україній”. Однак жодний із них не може повністю вилікувати хворих на СНІД.
   Тож варто бути досить обачним у своїх діях і вчинках, щоб запобігти цій чумі ХХІ століття, яка набирає обертів і не знає ні соціальних, ні національних кордонів.

Сифіліс

   Сифіліс – найважча й найнебезпечніша недуга з групи венеричних хвороб.
   Сифіліс – це хронічне рецидивуюче інфекційне захворювання, що уражає усі органи й тканини організму людини (мал. 35). Він передається в основному статевим шляхом і на відміну від інших венеричних хвороб – внутрішньоутробно.
  Історія сифілісу нараховує не одне століття. Та джерела його первісного походження не зовсім з’ясовані. Щороку в світі сифілісом хворіє 20 млн. осіб  та ще 100 млн. - гонореєю.
   Збудник сифілісу – бліда трепонема – одержала таке найменування тому, що погано сприймає забарвлення. Сифілісом заражаються переважно при випадкових статевих зносинах, рідше побутовим шляхом (через поцілунки, зубну щітку, губну помаду тощо).
   Сифіліс виліковується після вчасного проведення повноцінної терапії. Такі пацієнти навіть мають здорове потомство.
   Лікування: специфічне - антибіотики (пеніцилін, ретарпен тощо) та неспецифічне - імуномодулятори, вітаміни тощо.